У Верховній Раді створили міжфракційне депутатське об’єднання «Пошук Царства Божого і правди Його». Його очолив народний депутат від «Слуги народу» Георгій Мазурашу. Оголошення про появу нового МФО викликало помітну реакцію в суспільстві – від іронії до критики.
Перший віцеспікер парламенту Олександр Корнієнко, оголошуючи про створення об’єднання, пожартував, що «Царство Боже точно не завадить» депутатам. Водночас сама ініціатива стала приводом для ширшої дискусії про роль релігійної риторики в українській політиці та практичний сенс таких парламентських об’єднань.
Георгій Мазурашу відомий великою кількістю законодавчих ініціатив на різні теми. Серед них були проєкти щодо заборони гаджетів у школах, обмеження езотеричних послуг, а також пропозиції, які викликали гостру суспільну дискусію. Окремо увагу привертає те, що у 2024 році депутат не підтримав закон про заборону діяльності релігійних організацій, пов’язаних із центром управління в державі-агресорці.
За даними руху «Чесно», у нинішньому парламенті існує вже понад 190 міжфракційних об’єднань. Активісти зазначають, що такі структури не мають реальних процедурних повноважень – не можуть делегувати представників у тимчасові слідчі комісії, не беруть участі в погоджувальній раді та не мають власних секретаріатів. Натомість МФО дає депутатам статусний майданчик для публічної діяльності та колективних звернень.
Автори аналізу порівнюють українську ситуацію з європейською християнською демократією, яка має тривалу політичну традицію в Німеччині, Італії, Угорщині та інших країнах. Там християнсько-демократичні партії часто виступають як помірковано консервативні сили та відіграють важливу роль у політичній системі.
В Україні ж християнсько-демократичні партії ніколи не стали впливовими самостійними гравцями. Серед причин називають відсутність сталої традиції участі церков у відкритій політичній конкуренції, слабкість релігійно-політичної освіти та нестачу харизматичних лідерів, які могли б перетворити християнську демократію на широку політичну платформу.
Тому нове МФО в Раді радше виглядає як індивідуальна політична ініціатива, ніж як початок повноцінного християнсько-демократичного руху. Водночас реакція на нього показала, що українське суспільство поки скептично сприймає спроби прямо поєднувати релігійну риторику з парламентською діяльністю.