Ситуація навколо прифронтових міст Донецької області продовжує стрімко загострюватися, перетворюючи колись мирні населені пункти на арену щоденного виживання під нескінченними артилерійськими та авіаційними ударами. З огляду на критичну небезпеку для життя цивільного населення, українська влада ухвалює радикальні рішення для порятунку найбільш вразливої категорії громадян — неповнолітніх. У Слов’янську, який опинився під постійним прицілом ворожої зброї, розпочалася масштабна операція з обов’язкового вивезення сімей. Задля реалізації цього надскладного завдання керівництво Національної поліції України ухвалило рішення про суттєве посилення спеціальних евакуаційних підрозділів. Відтепер у місті працюватиме значно більша кількість екіпажів спеціального поліцейського підрозділу «Білий янгол», чия головна місія полягає у вивезенні цивільних осіб із-під ворожого вогню в безпечніші регіони країни.

Збільшення кількості поліцейських груп зумовлене тим, що саме зараз у Слов’янську розгорнуто активну кампанію з примусової евакуації родин, які виховують дітей. Державна політика у цьому питанні стала максимально жорсткою та безкомпромісною: жодна дитина не повинна залишатися в зоні активних бойових дій, де кожна хвилина може стати останньою. Правоохоронці отримали чіткий наказ зосередити всі свої зусилля саме на цій віковій категорії, адже діти не можуть самостійно ухвалювати рішення про власну безпеку і є цілком залежними від волі своїх батьків чи опікунів. Зазначається, що «Білі янголи» у Слов’янську активно займаються примусовою евакуацією сімей з дітьми, на цю категорію зроблено особливий наголос, і для виконання цього критичного завдання Київ навіть наростив кількість оперативних груп, оснащених броньованим транспортом та спеціальним медичним спорядженням.

Проте рятувальна місія регулярно стикається з тотальним і часом незбагненним спротивом з боку самих місцевих жителів. Попри щоденні вибухи, зруйновані сусідні квартали та перебої з базовими комунікаціями, значна частина сімей категорично відмовляється покидати свої домівки. Люди керуються страхом перед невідомістю, браком фінансових ресурсів для оренди житла в безпечних тилових містах або ж ірраціональною прив’язаністю до власного майна. Дійшло до того, що жителі міста навмисно ховають дітей та близьких, намагаючись будь-якими способами уникнути обов’язкової евакуації. Вони облаштовують таємні укриття у глибоких підвалах, не випускають малечу на вулицю тижнями та не відчиняють двері представникам влади, перетворюючи процес порятунку на виснажливе протистояння з тими, кого намагаються вберегти.

Така безвідповідальна поведінка дорослих змушує поліцейських проводити справжні розшукові заходи, методично обходячи кожен двір і кожне підвальне приміщення. Правоохоронцям доводиться годинами вести складні психологічні переговори, переконуючи наляканих і впертих батьків дати шанс своїм дітям на нормальне життя. Залучення додаткових екіпажів рятувальників має суттєво пришвидшити цей процес і мінімізувати безпекові ризики, адже наближення холодів і можливий тотальний блекаут у прифронтовій зоні не залишають жодних надій на благополучну зимівлю. Держава змушена брати на себе повну відповідальність за долю цих дітей, навіть якщо для цього доводиться діяти всупереч бажанню їхніх родин, оскільки право на життя залишається найвищою цінністю, якою не можна ризикувати через страх втратити стіни рідного дому.